Що таке посткапіталізм?

Посткапіталізм

  • Посткапіталізм – термін, що описує нову економічну систему, яка має прийти на зміну капіталізму.
  • Докладно концепцію посткапіталізму описав британський журналіст Пол Мейсон. На його думку, поточна капіталістична модель себе вичерпала і веде до масового збіднення та зростання нерівності.
  • На думку Мейсона, зараз людство переходить до системи посткапіталізму. Глобальні тенденції, такі як повсюдна автоматизація та поширення інформаційних технологій, дозволять у майбутньому мінімізувати вартість основних товарів та послуг, значно підвищивши якість життя.
  • Централізовані та ієрархічні економічні структури поступляться місцем горизонтальним моделям добровільного співробітництва.
  • Концепцію посткапіталізму, описану Мейсоном, критикують за утопізм та ангажованість у бік лівої ідеології.

«Неоліберальна революція»

Теорію посткапіталізму виклав британський журналіст та публіцист Пол Мейсон у книзі «Посткапіталізм. Путівник з нашого майбутнього» (PostCapitalism: A Guide to Our Future), виданої у 2015 році.

У своїй роботі він вказував на структурні проблеми в західній економіці і популярність вкрай правих сил, що зростає, як на тривожні ознаки системної кризи капіталізму. Волатильність суспільно-економічного життя в розвинених країнах, на його думку, викликана тим, що «неолібералізм зламаний».

Мейсон зазначав, що реальні зарплати перестали зростати пропорційно до зростання продуктивності з початку 1970-х років. До початку 1980-х економічне зростання почали все активніше підтримувати за допомогою боргових інструментів, через що їхній загальний обсяг зріс до більш ніж 300% від світового ВВП до 2010 року. Восени 2021 року розмір боргових зобов’язань перевищив $300 трлн, а їхнє співвідношення до глобального ВВП — 350%.

Зростанню боргу сприяла грошово-кредитна політика: ключові ставки у США та країнах Європи послідовно знижувалися починаючи з 1980 року. Це стимулювало економічне зростання за рахунок дешевих інвестицій. Інший чинник — масштабне збільшення грошової маси, зокрема шляхом програм «кількісного пом’якшення», запущених починаючи з 2008 року. Як результат, прискорилася інфляція, а реальні ставки за вкладами та державними облігаціями впали.

1979 року відбулася «неоліберальна революція», констатує автор «Посткапіталізму». Вперше за сотні років капіталістична еліта вийшла з чергової кризи не шляхом компромісу з «робочою більшістю», а стрімким нарощуванням боргу за рахунок емісії грошей. Це і призвело до збільшення продуктивності без зростання реальних доходів у наступні десятиліття.

Криза капіталізму

«Капіталізм більше не здатний адаптуватися так, як він робив це в найуспішніші часи початку 20 століття і після Другої Світової війни. Він більше не дозволяє створювати цінність із навичок та працездатності», — вважає Мейсон.

На сучасну економіку дуже впливає так званий «інформаційний ефект». За словами Мейсона, стрімке зростання обсягу інформації та її вільне поширення змогли зробити доступними багато послуг та товарів. Проте через структурні особливості капіталізму вони вирішили проблему продуктивності, що у стагнації.

Цифрова економіка у поточній структурі «класичного» капіталізму, впевнений Мейсон, сприяла небувалій концентрації багатства. В даному випадку в руках великих технологічних корпорацій, які монополізували інформаційне середовище за допомогою платформ. Як наслідок, соціальне розшарування останні десятиліття лише збільшилося, що характеризується постійним створенням беззмилених робочих місць (bullshit jobs).

Ще один наслідок неоліберальних відносин — переведення на ринкові відносини діяльності, яка раніше була суспільною та добровільною, а також фінансування різних товарів та об’єктів.

Перехід до посткапіталізму

Мейсон упевнений, що світова економіка знаходиться на порозі нового історичного циклу завдовжки 500 років. Попередній цикл розпочався у 15-му столітті та призвів до появи капіталізму. Новий тип економічних відносин дослідник назвав пост-капіталізмом. Його наступ став можливим завдяки технологічному прогресу.

Транзиту до пост-капіталізму, який зможе вирішити проблеми, сприятимуть кілька глобальних трендів:

  • Тотальна автоматизація промисловості та сфери послуг за рахунок машин, ІІ та роботів;
  • запровадження загального базового доходу;
  • Доступність основних товарів споживання;
  • Розповсюдження принципу відкритого вихідного коду;
  • Боротьба з рентними економічними моделями та монополіями;
  • Зниження розміру громадського боргу шляхом регулювання банківської сфери та утримання ставок нижче за рівень інфляції.

Мейсон закликає віддавати перевагу в інвестуванні інформаційно-мним технологіям, наприклад у сфері промисловості та охорони здоров’я. Останнє дозволить суттєво знизити вартість життя та підвищити його якість, водночас знизивши навантаження на систему соціального забезпечення.

Підсумком усіх цих тенденцій стане мінімізація вартості більшості товарів та послуг, що дозволить підвищити загальний рівень добробуту, а потреба у низькокваліфікованій роботі відпаде. Обсяг обов’язкової роботи скоротиться, вільний час у більшості людей стане вільним. Будуть втрачати колишню роль засновані на нерівності централізовані структури та вертикальна ієрархія.

Натомість все більшого поширення набудуть децентралізовані моделі діяльності, в яких індивідуальні фахівці добровільно об’єднуватимуться для реалізації будь-яких проектів. Для цього вони витрачатимуть свій вільний час, часто не вимагаючи жодної оплати.

Концепція критики

Хоча деякі експерти визнають обґрунтованість ідей Мейсона, інші критикують його пропозиції та висновки. Крістан Фукс з університету Вестмінстера називає автора «Посткапіталізму» «утопічним соціалістом», який сподівається на інформаційні технології як спосіб вирішення економічних проблем.

Він зазначає, що технології формуються під впливом самої ієрархічної системи капіталізму. Отже, вони скоріше сприяють його розвитку, а чи не сприяють краху.

Оглядач The Guardian Кріс Маллін у своїй рецензії на книгу пише, що сприйняття Мейсоном профспілок та робочого руху у 1960-х та 1970-х на Заході, зокрема у Великій Британії, надто ідеалізоване.

Крім того, Маллін вказує на минуле Мейсона: у молодості той брав активну участь у ліворадикальних рухах. Цим, як вважає критик, можна пояснити, чому Мейсон присвятив значну частину своєї книги критиці капіталізму, але запропонував надто просту і розпливчасту програму дій, що відсилає до робіт Маркса та соціалістичних політиків минулого.

Джерело