Біометрична автентифікація стала важливою частиною сучасних мобільних додатків, забезпечуючи зручний та безпечний спосіб авторизації. Завдяки React Native розробники можуть легко додавати цю функціональність як на iOS, так і на Android, використовуючи одну кодову базу. У цій статті ми розглянемо, як впровадити біометричну автентифікацію в React Native, які інструменти для цього потрібні та які нюанси слід врахувати.
Біометрична автентифікація використовує унікальні фізичні характеристики користувача (відбитки пальців, розпізнавання обличчя) для підтвердження його особи. Це дозволяє зробити процес авторизації швидшим, зручнішим і безпечнішим, ніж використання паролів.
Для роботи з біометрією в React Native можна використовувати бібліотеки, які забезпечують доступ до нативного функціоналу пристрою. Найпопулярніші з них:
Щоб додати підтримку біометрії, спочатку встановимо бібліотеку:
npm install react-native-biometrics
Після цього виконайте лінкування (для тих, хто не використовує автолінкування в React Native):
npx react-native link react-native-biometrics
У iOS потрібно додати дозволи в файл Info.plist:
<key>NSFaceIDUsageDescription</key>
<string>Ця функція потрібна для біометричної автентифікації</string>
Для Android біометрія працює з мінімальною версією SDK 23 (Android 6.0). Переконайтеся, що ваш файл build.gradle має правильну версію:
minSdkVersion = 23
Після налаштування середовища можна додати біометричну автентифікацію до додатка.
Ось приклад базової реалізації:
import React from 'react';
import { View, Button, Text, Alert } from 'react-native';
import ReactNativeBiometrics from 'react-native-biometrics';
const rnBiometrics = new ReactNativeBiometrics();
const App = () => {
const handleBiometricAuth = async () => {
const { available, biometryType } = await rnBiometrics.isSensorAvailable();
if (!available) {
Alert.alert('Біометрія недоступна');
return;
}
if (biometryType === ReactNativeBiometrics.FaceID) {
Alert.alert('Face ID доступний');
} else if (biometryType === ReactNativeBiometrics.TouchID) {
Alert.alert('Touch ID доступний');
} else if (biometryType === ReactNativeBiometrics.Biometrics) {
Alert.alert('Загальна біометрія доступна');
}
// Виклик біометричної автентифікації
const { success } = await rnBiometrics.simplePrompt({
promptMessage: 'Підтвердіть вашу особу',
});
if (success) {
Alert.alert('Авторизація пройшла успішно!');
} else {
Alert.alert('Авторизація не вдалася');
}
};
return (
<View style={{ flex: 1, justifyContent: 'center', alignItems: 'center' }}>
<Button title="Увійти за допомогою біометрії" onPress={handleBiometricAuth} />
</View>
);
};
export default App;
isSensorAvailable() — перевіряє, чи підтримує пристрій біометричну автентифікацію.simplePrompt() — викликає діалогове вікно для підтвердження біометрії.biometryType — визначає тип доступної біометрії (Face ID, Touch ID або інша).Expo пропонує готову бібліотеку expo-local-authentication, яка спрощує процес інтеграції біометрії.
expo install expo-local-authentication
Приклад роботи з бібліотекою:
import React from 'react';
import { View, Button, Text, Alert } from 'react-native';
import * as LocalAuthentication from 'expo-local-authentication';
const App = () => {
const handleBiometricAuth = async () => {
const isCompatible = await LocalAuthentication.hasHardwareAsync();
if (!isCompatible) {
Alert.alert('Пристрій не підтримує біометрію');
return;
}
const isEnrolled = await LocalAuthentication.isEnrolledAsync();
if (!isEnrolled) {
Alert.alert('Біометричні дані не налаштовані');
return;
}
const result = await LocalAuthentication.authenticateAsync({
promptMessage: 'Увійдіть за допомогою біометрії',
});
if (result.success) {
Alert.alert('Авторизація успішна!');
} else {
Alert.alert('Авторизація не вдалася');
}
};
return (
<View style={{ flex: 1, justifyContent: 'center', alignItems: 'center' }}>
<Button title="Увійти за допомогою біометрії" onPress={handleBiometricAuth} />
</View>
);
};
export default App;
Впровадження біометричної автентифікації у React Native дозволяє підвищити рівень безпеки та зручності мобільних додатків. Завдяки бібліотекам, таким як react-native-biometrics чи expo-local-authentication, цей процес стає максимально простим і доступним. Якщо ви прагнете створити додаток, який відповідає сучасним вимогам безпеки, біометрія — це важливий інструмент у вашому арсеналі.
Успішна інтеграція біометрії зробить ваш додаток привабливішим для користувачів та покращить їхній досвід.
ECMAScript (ES) — це стандарт, на основі якого розробляється JavaScript. Щороку стандарт оновлюється, додаючи нові функції, що роблять код сучаснішим, ефективнішим і простішим. Одна з останніх новинок ECMAScript — це атрибути імпорту та модифікатори шаблону регулярного вираження. У цій статті ми розглянемо, що це за функції, як вони працюють та як їх можна використовувати у ваших проєктах.
Атрибути імпорту — це новий функціонал ECMAScript, який дозволяє передавати додаткові параметри під час імпорту модулів. Вони відкривають можливість задавати специфічні властивості для імпорту, що особливо корисно для роботи з JSON або іншими статичними файлами.
У стандартному імпорті JavaScript завжди була жорстка структура. Наприклад, якщо ми імпортуємо JSON-файл, браузер або середовище виконання (наприклад, Node.js) автоматично інтерпретує цей файл як текст або об’єкт без можливості налаштувати спосіб його обробки. Атрибути імпорту дають більше контролю над процесом імпорту.
Раніше ви могли імпортувати JSON так:
import data from './data.json';
console.log(data);
З введенням атрибутів імпорту можна додавати спеціальні параметри для налаштування:
import data from './data.json' assert { type: 'json' };
console.log(data);
assert { type: 'json' } — це атрибут імпорту, який вказує, що файл data.json слід інтерпретувати як JSON.Модифікатори регулярного вираження (Regular Expression Modifiers) — це доповнення до стандартного функціоналу регулярних виразів у JavaScript. Нові модифікатори дозволяють налаштовувати та адаптувати регулярні вирази для специфічних сценаріїв.
d (indices)Цей модифікатор дозволяє отримати інформацію про позиції збігів у рядку.
Приклад:
const regex = /React/gd;
const match = regex.exec('I love React and React Native');
console.log(match.indices); // [[7, 12]]
indices:
indices повертає масив із початковою та кінцевою позицією кожного збігу.v (Unicode sets)Цей модифікатор забезпечує підтримку нових уніфікованих наборів символів Unicode.
Приклад:
const regex = /\p{Script=Latin}/v;
console.log(regex.test('A')); // true
console.log(regex.test('Α')); // false (грецька літера)
v:
v, спрощують роботу з різними мовами.| Функція | Старий підхід | Новий підхід |
|---|---|---|
| Імпорт JSON | import data from './data.json'; |
import data from './data.json' assert { type: 'json' }; |
| Отримання позиції збігу | Використання додаткового коду для обчислення індексів | Використання d для автоматичного отримання індексів |
| Підтримка Unicode | Складні конструкції для перевірки наборів символів | Використання v для роботи з Unicode |
v, спрощують роботу з багатомовними проєктами.Нові функції ECMAScript, такі як атрибути імпорту та модифікатори шаблонів регулярних виразів, є важливими кроками до спрощення та покращення роботи з JavaScript. Вони дозволяють зменшити кількість коду, підвищують його читабельність і додають нові можливості для роботи з файлами та текстом.
Ці нововведення — це не лише технічні інструменти, а й новий рівень контролю для розробників, що дозволяє створювати більш стабільні, масштабовані та безпечні програми. Якщо ви ще не спробували ці функції, час їх додати до свого арсеналу інструментів!
Мем-коїни, такі як Dogecoin чи Shiba Inu, стали популярними не лише завдяки своїй інвестиційній привабливості, але й завдяки своїм комічним і соціальним аспектам. Створення власного мем-коїна може бути цікавим проєктом, який об’єднає спільноту чи навіть стане джерелом прибутку. У цій статті ми розглянемо, що потрібно для створення мем-коїна, які етапи включає цей процес і які технології необхідні для успішного запуску.
Мем-коїн — це криптовалюта, яка створена не лише з фінансовою метою, але й із акцентом на гумор, меми або інтернет-культуру. Зазвичай вони мають низьку вартість і великий обсяг в обігу, що робить їх доступними для широкої аудиторії.
Для створення власного мем-коїна необхідно врахувати три ключові аспекти:
Перед тим як створити мем-коїн, вам потрібно зрозуміти, яку проблему чи ідею він має представляти.
Запитайте себе:
Створення мем-коїна потребує блокчейну, на якому він працюватиме. Найпоширеніші варіанти:
Смарт-контракт — це основа вашого мем-коїна. Він визначає кількість токенів, методи передачі, механізми спалювання тощо.
Приклад простого смарт-контракту ERC-20:
// SPDX-License-Identifier: MIT
pragma solidity ^0.8.0;
import "@openzeppelin/contracts/token/ERC20/ERC20.sol";
contract MemeCoin is ERC20 {
constructor() ERC20("MemeCoin", "MEME") {
_mint(msg.sender, 1000000 * 10 ** decimals());
}
}
ERC20: Стандарт для токенів.constructor: Функція, яка створює початкову кількість токенів.Після написання смарт-контракту потрібно розгорнути його на обраній блокчейн-платформі.
Мем-коїн без спільноти не має цінності. Тому важливо створити платформу для залучення користувачів.
Ваш коїн має бути доступним для торгівлі. Ви можете додати його на децентралізовані біржі (DEX) або централізовані платформи.
Створення мем-коїна може бути цікавим і перспективним проєктом, якщо підійти до цього з правильною стратегією. Важливо не лише створити токен, але й побудувати навколо нього спільноту, що його підтримає. Успіх мем-коїна залежить від поєднання гумору, маркетингу та технічної надійності.
Тож, якщо у вас є ідея для нового мем-коїна, не бійтеся почати! Хто знає, можливо, саме ваш проєкт стане наступним Dogecoin або Shiba Inu.
Якщо ви працюєте з React, ви, напевно, чули про різні шаблони проєктування (design patterns), які допомагають будувати гнучкі та масштабовані компоненти. Один із таких шаблонів — Render Props. Він дозволяє зробити ваші компоненти більш універсальними та легко кастомізованими, вирішуючи багато завдань, пов’язаних із повторним використанням логіки. У цій статті ми розглянемо, що таке Render Props, навіщо він потрібний і як його правильно використовувати.
Render Props — це шаблон, за яким компонент використовує функцію, передану через пропси, для динамічного рендерингу контенту. По суті, це спосіб ділитися логікою між компонентами, передаючи функцію, яка повертає JSX.
Render Props — це пропс, значенням якого є функція. Ця функція дозволяє компоненту динамічно управляти тим, що буде відображатися.
const DataFetcher = ({ render }) => {
const data = ['React', 'Vue', 'Angular'];
return (
<div>
{render(data)}
</div>
);
};
function App() {
return (
<DataFetcher
render={(data) => (
<ul>
{data.map((item, index) => (
<li key={index}>{item}</li>
))}
</ul>
)}
/>
);
}
У цьому прикладі компонент DataFetcher відповідає за отримання даних, але вигляд контенту визначається у render-функції, яку передає App.
Render Props вирішує одну з ключових проблем у React — повторне використання логіки між компонентами, яка не залежить від їхнього відображення. Ось кілька основних причин використовувати Render Props:
Коли логіка використовується у багатьох компонентах, можна створити окремий компонент із Render Props для повторного використання.
Приклад: Замість копіювання коду для роботи з вікном перегляду (viewport), ви можете створити універсальний компонент:
const Viewport = ({ render }) => {
const [width, setWidth] = React.useState(window.innerWidth);
React.useEffect(() => {
const handleResize = () => setWidth(window.innerWidth);
window.addEventListener('resize', handleResize);
return () => window.removeEventListener('resize', handleResize);
}, []);
return render(width);
};
function App() {
return (
<Viewport render={(width) => <p>Ширина вікна: {width}px</p>} />
);
}
З Render Props ви можете використовувати один і той самий компонент із різними способами рендерингу.
Приклад:
const Counter = ({ render }) => {
const [count, setCount] = React.useState(0);
return (
<div>
<button onClick={() => setCount(count + 1)}>Збільшити</button>
{render(count)}
</div>
);
};
function App() {
return (
<Counter render={(count) => <h1>Лічильник: {count}</h1>} />
);
}
У цьому прикладі компонент Counter відповідає за лічильник, але вигляд контенту залежить від функції render.
Render Props корисний, коли:
Render Props дозволяє створювати компоненти, які не залежать від конкретного дизайну.
Ви можете повторно використовувати одну й ту саму бізнес-логіку в різних компонентах.
З Render Props ви можете динамічно змінювати вигляд компонентів, не змінюючи їхню логіку.
React-хуки, як-от useState, useEffect, useContext, дозволяють реалізовувати багато сценаріїв Render Props у більш елегантний спосіб.
Приклад з використанням Hook:
const useViewport = () => {
const [width, setWidth] = React.useState(window.innerWidth);
React.useEffect(() => {
const handleResize = () => setWidth(window.innerWidth);
window.addEventListener('resize', handleResize);
return () => window.removeEventListener('resize', handleResize);
}, []);
return width;
};
function App() {
const width = useViewport();
return <p>Ширина вікна: {width}px</p>;
}
Хуки часто вважаються більш зрозумілими та простими у використанні.
Render Props залишається корисним у випадках, коли:
Шаблон Render Props — це потужний інструмент у арсеналі React-розробника, який дозволяє створювати гнучкі та універсальні компоненти. Хоча сучасні хуки часто використовуються як альтернатива, Render Props залишається актуальним для складних сценаріїв, які вимагають поділу логіки та відображення.
Якщо використовувати Render Props розумно, це допоможе зробити ваш код зрозумілішим, гнучкішим і зручнішим для підтримки. У той же час важливо враховувати його недоліки та розглядати альтернативи, такі як хуки чи HOC, залежно від ваших потреб.
Сьогодні мобільні додатки є важливою частиною нашого життя, і розробники шукають інструменти, які дозволяють створювати якісні продукти швидше і з меншими витратами. Flutter та React Native є двома найпопулярнішими платформами для кросплатформної розробки, кожна з яких має свої переваги та недоліки. У цій статті ми детально порівняємо ці дві технології, щоб допомогти вам обрати оптимальний інструмент для вашого проєкту.
Flutter — це UI-фреймворк, створений Google, який дозволяє розробникам створювати нативні мобільні, веб- та десктоп-додатки з однієї кодової бази. Він використовує мову програмування Dart і надає багатий набір готових компонентів для створення красивих і швидких інтерфейсів.
React Native — це фреймворк для створення мобільних додатків, розроблений Facebook. Він базується на JavaScript і дозволяє використовувати React для створення інтерфейсів, які конвертуються у нативні компоненти.
Висновок:
Якщо ваша команда вже знайома з JavaScript, то React Native може бути кращим вибором. Для нових проєктів, де є можливість вивчити Dart, Flutter є чудовою альтернативою.
Висновок:
Flutter зазвичай має перевагу у продуктивності, особливо для графічно інтенсивних додатків.
Висновок:
Якщо вам потрібна висока кастомізація UI, Flutter буде кращим вибором. Для додатків, які повинні виглядати максимально “рідними”, підходить React Native.
Висновок:
React Native має більш розвинену екосистему, що може стати вирішальним фактором для великих проєктів.
Висновок:
Для новачків у мобільній розробці React Native може бути легшим стартом.
Висновок:
Обидва інструменти активно підтримуються, але Flutter швидко набирає популярності завдяки інноваціям.
Flutter і React Native є чудовими інструментами для кросплатформної розробки, кожен із яких має свої переваги. Вибір залежить від ваших цілей, вимог до проєкту та рівня знань команди.
Якщо вам потрібна максимальна продуктивність і кастомізація — обирайте Flutter. Якщо ви шукаєте швидкий старт і розвинену екосистему — React Native стане оптимальним вибором.
Незалежно від вашого вибору, обидва інструменти дозволяють створювати високоякісні додатки, що відповідають потребам сучасного ринку.
Штучний інтелект (ШІ) швидко змінює сучасний світ, і веб-розробка — не виняток. Завдяки інтеграції ШІ, веб-додатки стають розумнішими, швидшими та більш персоналізованими. Технології, що ще кілька років тому здавалися недосяжними, тепер доступні навіть невеликим командам розробників. У цій статті ми розглянемо, як ШІ змінює веб-розробку, які інструменти вже доступні, і що чекати у майбутньому.
ШІ стає важливим інструментом для автоматизації, покращення продуктивності та створення інноваційних веб-рішень. Його вплив відчутний на всіх етапах розробки, від проєктування дизайну до оптимізації готового продукту.
ШІ змінює підхід до створення дизайнів. Інструменти автоматизації вже зараз можуть створювати сучасні, функціональні макети.
Алгоритми ШІ можуть зменшити час, який розробники витрачають на написання та виправлення коду.
ШІ може автоматизувати завдання, наприклад, створення базових компонентів у React або генерацію API-запитів.
Приклад із GitHub Copilot:
// Введення:
function fetchUserData(userId) {
// Copilot:
return fetch(`https://api.example.com/users/${userId}`)
.then(response => response.json())
.catch(error => console.error('Error:', error));
}
ШІ дозволяє створювати індивідуальний досвід для кожного користувача.
Інструменти:
Кібербезпека — це одна з найважливіших сфер застосування ШІ.
Приклад інструмента:
Швидкість завантаження та продуктивність сайту мають вирішальне значення для успішного веб-додатка.
Приклад:
З розвитком технологій, роль ШІ у веб-розробці буде лише зростати. Серед потенційних напрямків:
Штучний інтелект стає невід’ємною частиною веб-розробки, допомагаючи розробникам автоматизувати рутинні задачі, створювати інноваційні рішення та підвищувати безпеку. Хоча ШІ ще не може повністю замінити людину, його інтеграція значно покращує ефективність і якість веб-додатків.
Тому, якщо ви ще не використовуєте ШІ у своїй роботі, саме час ознайомитися з доступними інструментами і почати застосовувати їх для вирішення щоденних задач.
JavaScript є одним із найпоширеніших мов програмування для розробки веб-додатків. Завдяки своїй гнучкості та популярності, він став основою сучасного фронтенду та бекенду (Node.js). Однак JavaScript-код, якщо він не захищений належним чином, може стати об’єктом атак, таких як XSS (Cross-Site Scripting), CSRF (Cross-Site Request Forgery) або ін’єкції. У цій статті ми розглянемо найкращі практики для покращення безпеки JavaScript-коду.
XSS-атаки є одними з найпоширеніших загроз для веб-додатків. Ось як їх уникнути:
Приклад очищення вводу:
import DOMPurify from 'dompurify';
const userInput = '<img src=x onerror=alert("XSS") />';
const safeInput = DOMPurify.sanitize(userInput);
document.getElementById('output').innerHTML = safeInput;
Приклад екранізації:
function escapeHTML(str) {
return str.replace(/&/g, "&")
.replace(/</g, "<")
.replace(/>/g, ">")
.replace(/"/g, """)
.replace(/'/g, "'");
}
Приклад використання CSRF-токена:
fetch('/api/data', {
method: 'POST',
headers: {
'CSRF-Token': getCSRFToken() // Функція для отримання токена
},
body: JSON.stringify(data)
});
SameSite для cookie.Функція eval() виконує рядок як JavaScript-код і відкриває додаток для ін’єкцій.
Небезпечний код:
eval("alert('Це небезпечно')");
Рішення: Уникайте eval() та використовуйте безпечні альтернативи.
Приклад валідації:
function validateInput(input) {
const regex = /^[a-zA-Z0-9_]{1,20}$/;
return regex.test(input);
}
Усі дані, які передаються між клієнтом і сервером, повинні бути зашифровані за допомогою HTTPS. Це захищає від атак типу Man-in-the-Middle (MITM).
Використання застарілих бібліотек може відкрити уразливості.
Команда для перевірки залежностей:
npm audit fix
Обфускація JavaScript-коду ускладнює зловмисникам його аналіз. Використовуйте інструменти, такі як UglifyJS або Terser.
Приклад обфускації:
npx terser script.js -o script.min.js
Використовуйте політику Content Security Policy (CSP), щоб обмежити виконання несанкціонованого JavaScript-коду.
Приклад CSP-заголовка:
Content-Security-Policy: script-src 'self' https://trusted.cdn.com
Безпека JavaScript-коду — це ключовий аспект створення сучасних веб-додатків. Дотримуючись цих найкращих практик, ви можете захистити свої додатки від атак і забезпечити безпечний досвід для ваших користувачів.
Пам’ятайте: безпека — це постійний процес. Регулярно аналізуйте свій код, оновлюйте залежності та впроваджуйте новітні технології для захисту від загроз.
Метод Вайкоффа — це популярний технічний підхід до аналізу ринків, який був розроблений Річардом Д. Вайкоффом (1873–1934). Він відомий як піонер у сфері біржової торгівлі та засновник власного методу, який поєднує в собі ринкову психологію, аналіз попиту і пропозиції та логіку цінових циклів. Метод Вайкоффа знайшов своє застосування як на традиційних фінансових ринках, так і у світі криптовалют.
У цій статті ми розглянемо, що таке метод Вайкоффа, основні принципи його роботи та як його можна використовувати у трейдингу криптовалют.
Річард Вайкофф почав свою кар’єру на Уолл-стріт у віці 15 років. Спостерігаючи за поведінкою ринку, він розробив унікальний підхід до аналізу ринкових циклів, заснований на логіці попиту і пропозиції. Його метод дозволяє трейдерам зрозуміти, як “великі гравці” (інституційні інвестори) рухають ринок, і використовувати цю інформацію для прийняття рішень.
Вайкофф вважав, що ринок функціонує за чіткими циклами, які складаються з фаз накопичення та розподілу. Його метод базується на аналізі цінового графіка, обсягу торгів і ринкової структури.
Метод Вайкоффа ґрунтується на трьох основних законах, п’яти етапах ринкових циклів і концепції “Композитного оператора” (Composite Operator).
Вайкофф запропонував уявити ринок як єдиного гравця — Композитного оператора (Composite Operator). Він представляє великих інституційних інвесторів, які маніпулюють ринком для досягнення своїх цілей.
Криптовалютний ринок, завдяки своїй високій волатильності, ідеально підходить для застосування методу Вайкоффа.
Використовуйте аналіз графіків, щоб ідентифікувати фази накопичення, підйому, розподілу та зниження.
Використовуйте індикатори обсягу торгів для оцінки балансу попиту та пропозиції. Наприклад:
Фази накопичення та розподілу можуть допомогти визначити ключові рівні підтримки та опору. Використовуйте ці рівні для встановлення стоп-лосів.
Метод Вайкоффа — це потужний інструмент для аналізу ринку, який дозволяє трейдерам зрозуміти механізми руху цін і ухвалювати обґрунтовані рішення. У світі криптовалют, де волатильність є нормою, цей метод може стати надійним помічником для аналізу ринкових трендів.
Проте, як і будь-який інструмент, метод Вайкоффа вимагає практики та розуміння основ. Поєднуйте його з іншими інструментами технічного аналізу, і ви отримаєте чіткіше уявлення про поведінку ринку.
Arpanet (Advanced Research Projects Agency Network), створена наприкінці 1960-х років, стала першим мережевим проєктом, який заклав основи сучасного інтернету. Вона почала свою історію як експериментальна мережа, що з’єднувала дослідницькі установи США, але її вплив швидко поширився за межі країни, включно з Європою. Однією з перших країн, яка отримала доступ до цієї мережі, стала Великобританія. У цій статті ми розглянемо, як і чому це відбулося, і яке значення мала ця подія для розвитку глобальної мережі.
Arpanet була ініціативою DARPA (Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів США) і створювалася як науково-дослідницька мережа для обміну інформацією між університетами та військовими установами. Це була перша у світі мережа, що застосувала технологію пакетної передачі даних.
Основні характеристики Arpanet:
У 1970-х роках у Великобританії активно розвивалася наука і технології, і країна прагнула інтегруватися у міжнародні дослідницькі спільноти. Arpanet, яка до того моменту вже об’єднувала кілька провідних американських університетів і лабораторій, стала об’єктом інтересу для британських науковців.
У 1973 році Arpanet почала розширювати свою мережу за межі США. Великобританія стала однією з перших міжнародних учасниць. Університетський коледж Лондона (University College London, UCL) грав ключову роль у цьому процесі.
UCL був вибраний як вузловий пункт для підключення Великобританії до Arpanet. Лабораторія комп’ютерних наук цього університету мала сильні зв’язки з американськими дослідниками та відповідний технічний потенціал.
У 1973 році UCL офіційно підключився до Arpanet, ставши першою точкою доступу в Європі. З’єднання здійснювалося через трансатлантичний телефонний кабель.
Крім Великобританії, у 1973 році до Arpanet також підключився NORSAR (Норвезький центр сейсмічних досліджень). Це створило перший міжнародний трикутник обміну даними між США, Великобританією та Норвегією.
Підключення до Arpanet дозволило британським науковцям отримувати доступ до новітніх досліджень у реальному часі.
Arpanet стала платформою для глобальної співпраці, що прискорило розвиток багатьох наукових галузей.
Участь у Arpanet стимулювала розвиток локальних комп’ютерних мереж у Великобританії.
Підключення до Arpanet не було простим:
Участь Великобританії у Arpanet заклала основи для подальшого розвитку Інтернету:
Підключення Великобританії до Arpanet у 1973 році стало важливим кроком у розвитку глобальних мереж. Воно не лише сприяло прогресу науки і технологій, але й заклало основи для створення сучасного Інтернету. Історія цього підключення демонструє, як міжнародна співпраця та обмін знаннями можуть змінити світ.
Коли йдеться про збереження даних у браузері, localStorage часто є першим інструментом, який використовують розробники. Це проста у використанні технологія для зберігання пар ключ-значення. Проте, коли обсяг даних перевищує її можливості або з’являються складніші вимоги до роботи з даними, localStorage може виявитися недостатнім. Саме тоді на сцену виходить localForage — бібліотека, яка розширює можливості збереження даних у браузері. У цій статті ми розглянемо, що таке localForage, його переваги, особливості використання та приклади застосування.
localForage — це JavaScript-бібліотека для роботи з веб-сховищами, яка дозволяє зберігати великі обсяги даних, у тому числі складні структури (масиви, об’єкти, файли). Бібліотека побудована поверх API браузера, таких як IndexedDB, WebSQL і localStorage, і автоматично обирає найкращий доступний механізм для збереження даних.
localStorage має обмеження у 5 МБ (у більшості браузерів). Якщо ваш додаток потребує зберігання великих обсягів даних (наприклад, файлів, зображень чи великих об’єктів), localStorage стає непридатним.
Операції з localStorage виконуються синхронно, що може блокувати головний потік і уповільнювати роботу додатка.
localStorage зберігає дані лише у вигляді рядків. Це означає, що складні структури, такі як об’єкти чи масиви, потрібно конвертувати у JSON перед збереженням, а потім парсити при читанні.
Приклад роботи з localStorage:
localStorage.setItem('user', JSON.stringify({ name: 'John', age: 30 }));
const user = JSON.parse(localStorage.getItem('user'));
console.log(user.name); // John
Цей підхід працює, але швидко стає незручним у великих додатках.
localForage вирішує всі основні проблеми localStorage, забезпечуючи гнучкість і потужність.
localForage використовує асинхронні операції для запису та читання даних, що запобігає блокуванню головного потоку.
Приклад:
import localforage from 'localforage';
localforage.setItem('key', 'value')
.then(() => { return localforage.getItem('key'); })
.then((value) => { console.log(value); // 'value' })
.catch((err) => { console.error(err); });localForage підтримує об’єкти, масиви, файли та навіть зображення.
Приклад збереження об’єкта:
localforage.setItem('user', { name: 'John', age: 30 }).then(() => {
return localforage.getItem('user');
}).then((user) => {
console.log(user.name); // John
});
Бібліотека автоматично обирає найкращий доступний механізм збереження, починаючи з IndexedDB і переходячи до WebSQL або localStorage, якщо це необхідно.
localForage підтримує Promise і старий підхід із колбеками, що дозволяє інтегрувати її у будь-який додаток.
Встановіть localForage через npm або yarn:
npm install localforage
Або підключіть через CDN:
<script src="https://cdn.jsdelivr.net/npm/localforage/dist/localforage.min.js"></script>
localForage можна налаштувати відповідно до потреб вашого додатка:
localforage.config({
driver: localforage.INDEXEDDB, // Використовувати IndexedDB
name: 'myApp',
version: 1.0,
storeName: 'keyvaluepairs', // Ім'я сховища
description: 'Моє сховище для додатка'
});
const file = new Blob(['Hello, world!'], { type: 'text/plain' });
localforage.setItem('file', file).then(() => {
return localforage.getItem('file');
}).then((savedFile) => {
console.log(savedFile.size); // Розмір файлу
});
localForage ідеально підходить для кешування даних із серверу.
Приклад:
function fetchData(url) {
return localforage.getItem(url).then((cachedData) => {
if (cachedData) {
return cachedData;
}
return fetch(url)
.then((response) => response.json())
.then((data) => {
localforage.setItem(url, data);
return data;
});
});
}
// Використання
fetchData('https://api.example.com/data').then((data) => {
console.log(data);
});const image = new Blob([], { type: 'image/jpeg' });
localforage.setItem('image', image).then(() => {
return localforage.getItem('image');
}).then((savedImage) => {
console.log(savedImage.type); // 'image/jpeg'
});
localforage.removeItem('key') або localforage.clear() для очищення непотрібних даних.localForage — це потужна бібліотека, яка вирішує багато обмежень localStorage. Вона дозволяє працювати з великими обсягами даних, зберігати складні структури і уникати проблем із продуктивністю. Завдяки простоті інтеграції та підтримці сучасних API, localForage стає ідеальним вибором для сучасних веб-додатків.
Якщо ваш додаток вимагає більше, ніж може запропонувати localStorage, спробуйте localForage — і ви побачите, як значно можна покращити роботу зі збереженням даних у браузері.
Відкрийте криптовалютну картку Trustee за кілька хвилин! Оплачуйте ваші покупки миттєво з автоматичною конвертацією