Якщо ви працюєте з React, ви, напевно, чули про різні шаблони проєктування (design patterns), які допомагають будувати гнучкі та масштабовані компоненти. Один із таких шаблонів — Render Props. Він дозволяє зробити ваші компоненти більш універсальними та легко кастомізованими, вирішуючи багато завдань, пов’язаних із повторним використанням логіки. У цій статті ми розглянемо, що таке Render Props, навіщо він потрібний і як його правильно використовувати.
Render Props — це шаблон, за яким компонент використовує функцію, передану через пропси, для динамічного рендерингу контенту. По суті, це спосіб ділитися логікою між компонентами, передаючи функцію, яка повертає JSX.
Render Props — це пропс, значенням якого є функція. Ця функція дозволяє компоненту динамічно управляти тим, що буде відображатися.
const DataFetcher = ({ render }) => {
const data = ['React', 'Vue', 'Angular'];
return (
<div>
{render(data)}
</div>
);
};
function App() {
return (
<DataFetcher
render={(data) => (
<ul>
{data.map((item, index) => (
<li key={index}>{item}</li>
))}
</ul>
)}
/>
);
}
У цьому прикладі компонент DataFetcher відповідає за отримання даних, але вигляд контенту визначається у render-функції, яку передає App.
Render Props вирішує одну з ключових проблем у React — повторне використання логіки між компонентами, яка не залежить від їхнього відображення. Ось кілька основних причин використовувати Render Props:
Коли логіка використовується у багатьох компонентах, можна створити окремий компонент із Render Props для повторного використання.
Приклад: Замість копіювання коду для роботи з вікном перегляду (viewport), ви можете створити універсальний компонент:
const Viewport = ({ render }) => {
const [width, setWidth] = React.useState(window.innerWidth);
React.useEffect(() => {
const handleResize = () => setWidth(window.innerWidth);
window.addEventListener('resize', handleResize);
return () => window.removeEventListener('resize', handleResize);
}, []);
return render(width);
};
function App() {
return (
<Viewport render={(width) => <p>Ширина вікна: {width}px</p>} />
);
}
З Render Props ви можете використовувати один і той самий компонент із різними способами рендерингу.
Приклад:
const Counter = ({ render }) => {
const [count, setCount] = React.useState(0);
return (
<div>
<button onClick={() => setCount(count + 1)}>Збільшити</button>
{render(count)}
</div>
);
};
function App() {
return (
<Counter render={(count) => <h1>Лічильник: {count}</h1>} />
);
}
У цьому прикладі компонент Counter відповідає за лічильник, але вигляд контенту залежить від функції render.
Render Props корисний, коли:
Render Props дозволяє створювати компоненти, які не залежать від конкретного дизайну.
Ви можете повторно використовувати одну й ту саму бізнес-логіку в різних компонентах.
З Render Props ви можете динамічно змінювати вигляд компонентів, не змінюючи їхню логіку.
React-хуки, як-от useState, useEffect, useContext, дозволяють реалізовувати багато сценаріїв Render Props у більш елегантний спосіб.
Приклад з використанням Hook:
const useViewport = () => {
const [width, setWidth] = React.useState(window.innerWidth);
React.useEffect(() => {
const handleResize = () => setWidth(window.innerWidth);
window.addEventListener('resize', handleResize);
return () => window.removeEventListener('resize', handleResize);
}, []);
return width;
};
function App() {
const width = useViewport();
return <p>Ширина вікна: {width}px</p>;
}
Хуки часто вважаються більш зрозумілими та простими у використанні.
Render Props залишається корисним у випадках, коли:
Шаблон Render Props — це потужний інструмент у арсеналі React-розробника, який дозволяє створювати гнучкі та універсальні компоненти. Хоча сучасні хуки часто використовуються як альтернатива, Render Props залишається актуальним для складних сценаріїв, які вимагають поділу логіки та відображення.
Якщо використовувати Render Props розумно, це допоможе зробити ваш код зрозумілішим, гнучкішим і зручнішим для підтримки. У той же час важливо враховувати його недоліки та розглядати альтернативи, такі як хуки чи HOC, залежно від ваших потреб.
Сьогодні мобільні додатки є важливою частиною нашого життя, і розробники шукають інструменти, які дозволяють створювати якісні продукти швидше і з меншими витратами. Flutter та React Native є двома найпопулярнішими платформами для кросплатформної розробки, кожна з яких має свої переваги та недоліки. У цій статті ми детально порівняємо ці дві технології, щоб допомогти вам обрати оптимальний інструмент для вашого проєкту.
Flutter — це UI-фреймворк, створений Google, який дозволяє розробникам створювати нативні мобільні, веб- та десктоп-додатки з однієї кодової бази. Він використовує мову програмування Dart і надає багатий набір готових компонентів для створення красивих і швидких інтерфейсів.
React Native — це фреймворк для створення мобільних додатків, розроблений Facebook. Він базується на JavaScript і дозволяє використовувати React для створення інтерфейсів, які конвертуються у нативні компоненти.
Висновок:
Якщо ваша команда вже знайома з JavaScript, то React Native може бути кращим вибором. Для нових проєктів, де є можливість вивчити Dart, Flutter є чудовою альтернативою.
Висновок:
Flutter зазвичай має перевагу у продуктивності, особливо для графічно інтенсивних додатків.
Висновок:
Якщо вам потрібна висока кастомізація UI, Flutter буде кращим вибором. Для додатків, які повинні виглядати максимально “рідними”, підходить React Native.
Висновок:
React Native має більш розвинену екосистему, що може стати вирішальним фактором для великих проєктів.
Висновок:
Для новачків у мобільній розробці React Native може бути легшим стартом.
Висновок:
Обидва інструменти активно підтримуються, але Flutter швидко набирає популярності завдяки інноваціям.
Flutter і React Native є чудовими інструментами для кросплатформної розробки, кожен із яких має свої переваги. Вибір залежить від ваших цілей, вимог до проєкту та рівня знань команди.
Якщо вам потрібна максимальна продуктивність і кастомізація — обирайте Flutter. Якщо ви шукаєте швидкий старт і розвинену екосистему — React Native стане оптимальним вибором.
Незалежно від вашого вибору, обидва інструменти дозволяють створювати високоякісні додатки, що відповідають потребам сучасного ринку.
Штучний інтелект (ШІ) швидко змінює сучасний світ, і веб-розробка — не виняток. Завдяки інтеграції ШІ, веб-додатки стають розумнішими, швидшими та більш персоналізованими. Технології, що ще кілька років тому здавалися недосяжними, тепер доступні навіть невеликим командам розробників. У цій статті ми розглянемо, як ШІ змінює веб-розробку, які інструменти вже доступні, і що чекати у майбутньому.
ШІ стає важливим інструментом для автоматизації, покращення продуктивності та створення інноваційних веб-рішень. Його вплив відчутний на всіх етапах розробки, від проєктування дизайну до оптимізації готового продукту.
ШІ змінює підхід до створення дизайнів. Інструменти автоматизації вже зараз можуть створювати сучасні, функціональні макети.
Алгоритми ШІ можуть зменшити час, який розробники витрачають на написання та виправлення коду.
ШІ може автоматизувати завдання, наприклад, створення базових компонентів у React або генерацію API-запитів.
Приклад із GitHub Copilot:
// Введення:
function fetchUserData(userId) {
// Copilot:
return fetch(`https://api.example.com/users/${userId}`)
.then(response => response.json())
.catch(error => console.error('Error:', error));
}
ШІ дозволяє створювати індивідуальний досвід для кожного користувача.
Інструменти:
Кібербезпека — це одна з найважливіших сфер застосування ШІ.
Приклад інструмента:
Швидкість завантаження та продуктивність сайту мають вирішальне значення для успішного веб-додатка.
Приклад:
З розвитком технологій, роль ШІ у веб-розробці буде лише зростати. Серед потенційних напрямків:
Штучний інтелект стає невід’ємною частиною веб-розробки, допомагаючи розробникам автоматизувати рутинні задачі, створювати інноваційні рішення та підвищувати безпеку. Хоча ШІ ще не може повністю замінити людину, його інтеграція значно покращує ефективність і якість веб-додатків.
Тому, якщо ви ще не використовуєте ШІ у своїй роботі, саме час ознайомитися з доступними інструментами і почати застосовувати їх для вирішення щоденних задач.
JavaScript є одним із найпоширеніших мов програмування для розробки веб-додатків. Завдяки своїй гнучкості та популярності, він став основою сучасного фронтенду та бекенду (Node.js). Однак JavaScript-код, якщо він не захищений належним чином, може стати об’єктом атак, таких як XSS (Cross-Site Scripting), CSRF (Cross-Site Request Forgery) або ін’єкції. У цій статті ми розглянемо найкращі практики для покращення безпеки JavaScript-коду.
XSS-атаки є одними з найпоширеніших загроз для веб-додатків. Ось як їх уникнути:
Приклад очищення вводу:
import DOMPurify from 'dompurify';
const userInput = '<img src=x onerror=alert("XSS") />';
const safeInput = DOMPurify.sanitize(userInput);
document.getElementById('output').innerHTML = safeInput;
Приклад екранізації:
function escapeHTML(str) {
return str.replace(/&/g, "&")
.replace(/</g, "<")
.replace(/>/g, ">")
.replace(/"/g, """)
.replace(/'/g, "'");
}
Приклад використання CSRF-токена:
fetch('/api/data', {
method: 'POST',
headers: {
'CSRF-Token': getCSRFToken() // Функція для отримання токена
},
body: JSON.stringify(data)
});
SameSite для cookie.Функція eval() виконує рядок як JavaScript-код і відкриває додаток для ін’єкцій.
Небезпечний код:
eval("alert('Це небезпечно')");
Рішення: Уникайте eval() та використовуйте безпечні альтернативи.
Приклад валідації:
function validateInput(input) {
const regex = /^[a-zA-Z0-9_]{1,20}$/;
return regex.test(input);
}
Усі дані, які передаються між клієнтом і сервером, повинні бути зашифровані за допомогою HTTPS. Це захищає від атак типу Man-in-the-Middle (MITM).
Використання застарілих бібліотек може відкрити уразливості.
Команда для перевірки залежностей:
npm audit fix
Обфускація JavaScript-коду ускладнює зловмисникам його аналіз. Використовуйте інструменти, такі як UglifyJS або Terser.
Приклад обфускації:
npx terser script.js -o script.min.js
Використовуйте політику Content Security Policy (CSP), щоб обмежити виконання несанкціонованого JavaScript-коду.
Приклад CSP-заголовка:
Content-Security-Policy: script-src 'self' https://trusted.cdn.com
Безпека JavaScript-коду — це ключовий аспект створення сучасних веб-додатків. Дотримуючись цих найкращих практик, ви можете захистити свої додатки від атак і забезпечити безпечний досвід для ваших користувачів.
Пам’ятайте: безпека — це постійний процес. Регулярно аналізуйте свій код, оновлюйте залежності та впроваджуйте новітні технології для захисту від загроз.
Метод Вайкоффа — це популярний технічний підхід до аналізу ринків, який був розроблений Річардом Д. Вайкоффом (1873–1934). Він відомий як піонер у сфері біржової торгівлі та засновник власного методу, який поєднує в собі ринкову психологію, аналіз попиту і пропозиції та логіку цінових циклів. Метод Вайкоффа знайшов своє застосування як на традиційних фінансових ринках, так і у світі криптовалют.
У цій статті ми розглянемо, що таке метод Вайкоффа, основні принципи його роботи та як його можна використовувати у трейдингу криптовалют.
Річард Вайкофф почав свою кар’єру на Уолл-стріт у віці 15 років. Спостерігаючи за поведінкою ринку, він розробив унікальний підхід до аналізу ринкових циклів, заснований на логіці попиту і пропозиції. Його метод дозволяє трейдерам зрозуміти, як “великі гравці” (інституційні інвестори) рухають ринок, і використовувати цю інформацію для прийняття рішень.
Вайкофф вважав, що ринок функціонує за чіткими циклами, які складаються з фаз накопичення та розподілу. Його метод базується на аналізі цінового графіка, обсягу торгів і ринкової структури.
Метод Вайкоффа ґрунтується на трьох основних законах, п’яти етапах ринкових циклів і концепції “Композитного оператора” (Composite Operator).
Вайкофф запропонував уявити ринок як єдиного гравця — Композитного оператора (Composite Operator). Він представляє великих інституційних інвесторів, які маніпулюють ринком для досягнення своїх цілей.
Криптовалютний ринок, завдяки своїй високій волатильності, ідеально підходить для застосування методу Вайкоффа.
Використовуйте аналіз графіків, щоб ідентифікувати фази накопичення, підйому, розподілу та зниження.
Використовуйте індикатори обсягу торгів для оцінки балансу попиту та пропозиції. Наприклад:
Фази накопичення та розподілу можуть допомогти визначити ключові рівні підтримки та опору. Використовуйте ці рівні для встановлення стоп-лосів.
Метод Вайкоффа — це потужний інструмент для аналізу ринку, який дозволяє трейдерам зрозуміти механізми руху цін і ухвалювати обґрунтовані рішення. У світі криптовалют, де волатильність є нормою, цей метод може стати надійним помічником для аналізу ринкових трендів.
Проте, як і будь-який інструмент, метод Вайкоффа вимагає практики та розуміння основ. Поєднуйте його з іншими інструментами технічного аналізу, і ви отримаєте чіткіше уявлення про поведінку ринку.
Arpanet (Advanced Research Projects Agency Network), створена наприкінці 1960-х років, стала першим мережевим проєктом, який заклав основи сучасного інтернету. Вона почала свою історію як експериментальна мережа, що з’єднувала дослідницькі установи США, але її вплив швидко поширився за межі країни, включно з Європою. Однією з перших країн, яка отримала доступ до цієї мережі, стала Великобританія. У цій статті ми розглянемо, як і чому це відбулося, і яке значення мала ця подія для розвитку глобальної мережі.
Arpanet була ініціативою DARPA (Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів США) і створювалася як науково-дослідницька мережа для обміну інформацією між університетами та військовими установами. Це була перша у світі мережа, що застосувала технологію пакетної передачі даних.
Основні характеристики Arpanet:
У 1970-х роках у Великобританії активно розвивалася наука і технології, і країна прагнула інтегруватися у міжнародні дослідницькі спільноти. Arpanet, яка до того моменту вже об’єднувала кілька провідних американських університетів і лабораторій, стала об’єктом інтересу для британських науковців.
У 1973 році Arpanet почала розширювати свою мережу за межі США. Великобританія стала однією з перших міжнародних учасниць. Університетський коледж Лондона (University College London, UCL) грав ключову роль у цьому процесі.
UCL був вибраний як вузловий пункт для підключення Великобританії до Arpanet. Лабораторія комп’ютерних наук цього університету мала сильні зв’язки з американськими дослідниками та відповідний технічний потенціал.
У 1973 році UCL офіційно підключився до Arpanet, ставши першою точкою доступу в Європі. З’єднання здійснювалося через трансатлантичний телефонний кабель.
Крім Великобританії, у 1973 році до Arpanet також підключився NORSAR (Норвезький центр сейсмічних досліджень). Це створило перший міжнародний трикутник обміну даними між США, Великобританією та Норвегією.
Підключення до Arpanet дозволило британським науковцям отримувати доступ до новітніх досліджень у реальному часі.
Arpanet стала платформою для глобальної співпраці, що прискорило розвиток багатьох наукових галузей.
Участь у Arpanet стимулювала розвиток локальних комп’ютерних мереж у Великобританії.
Підключення до Arpanet не було простим:
Участь Великобританії у Arpanet заклала основи для подальшого розвитку Інтернету:
Підключення Великобританії до Arpanet у 1973 році стало важливим кроком у розвитку глобальних мереж. Воно не лише сприяло прогресу науки і технологій, але й заклало основи для створення сучасного Інтернету. Історія цього підключення демонструє, як міжнародна співпраця та обмін знаннями можуть змінити світ.
Коли йдеться про збереження даних у браузері, localStorage часто є першим інструментом, який використовують розробники. Це проста у використанні технологія для зберігання пар ключ-значення. Проте, коли обсяг даних перевищує її можливості або з’являються складніші вимоги до роботи з даними, localStorage може виявитися недостатнім. Саме тоді на сцену виходить localForage — бібліотека, яка розширює можливості збереження даних у браузері. У цій статті ми розглянемо, що таке localForage, його переваги, особливості використання та приклади застосування.
localForage — це JavaScript-бібліотека для роботи з веб-сховищами, яка дозволяє зберігати великі обсяги даних, у тому числі складні структури (масиви, об’єкти, файли). Бібліотека побудована поверх API браузера, таких як IndexedDB, WebSQL і localStorage, і автоматично обирає найкращий доступний механізм для збереження даних.
localStorage має обмеження у 5 МБ (у більшості браузерів). Якщо ваш додаток потребує зберігання великих обсягів даних (наприклад, файлів, зображень чи великих об’єктів), localStorage стає непридатним.
Операції з localStorage виконуються синхронно, що може блокувати головний потік і уповільнювати роботу додатка.
localStorage зберігає дані лише у вигляді рядків. Це означає, що складні структури, такі як об’єкти чи масиви, потрібно конвертувати у JSON перед збереженням, а потім парсити при читанні.
Приклад роботи з localStorage:
localStorage.setItem('user', JSON.stringify({ name: 'John', age: 30 }));
const user = JSON.parse(localStorage.getItem('user'));
console.log(user.name); // John
Цей підхід працює, але швидко стає незручним у великих додатках.
localForage вирішує всі основні проблеми localStorage, забезпечуючи гнучкість і потужність.
localForage використовує асинхронні операції для запису та читання даних, що запобігає блокуванню головного потоку.
Приклад:
import localforage from 'localforage';
localforage.setItem('key', 'value')
.then(() => { return localforage.getItem('key'); })
.then((value) => { console.log(value); // 'value' })
.catch((err) => { console.error(err); });localForage підтримує об’єкти, масиви, файли та навіть зображення.
Приклад збереження об’єкта:
localforage.setItem('user', { name: 'John', age: 30 }).then(() => {
return localforage.getItem('user');
}).then((user) => {
console.log(user.name); // John
});
Бібліотека автоматично обирає найкращий доступний механізм збереження, починаючи з IndexedDB і переходячи до WebSQL або localStorage, якщо це необхідно.
localForage підтримує Promise і старий підхід із колбеками, що дозволяє інтегрувати її у будь-який додаток.
Встановіть localForage через npm або yarn:
npm install localforage
Або підключіть через CDN:
<script src="https://cdn.jsdelivr.net/npm/localforage/dist/localforage.min.js"></script>
localForage можна налаштувати відповідно до потреб вашого додатка:
localforage.config({
driver: localforage.INDEXEDDB, // Використовувати IndexedDB
name: 'myApp',
version: 1.0,
storeName: 'keyvaluepairs', // Ім'я сховища
description: 'Моє сховище для додатка'
});
const file = new Blob(['Hello, world!'], { type: 'text/plain' });
localforage.setItem('file', file).then(() => {
return localforage.getItem('file');
}).then((savedFile) => {
console.log(savedFile.size); // Розмір файлу
});
localForage ідеально підходить для кешування даних із серверу.
Приклад:
function fetchData(url) {
return localforage.getItem(url).then((cachedData) => {
if (cachedData) {
return cachedData;
}
return fetch(url)
.then((response) => response.json())
.then((data) => {
localforage.setItem(url, data);
return data;
});
});
}
// Використання
fetchData('https://api.example.com/data').then((data) => {
console.log(data);
});const image = new Blob([], { type: 'image/jpeg' });
localforage.setItem('image', image).then(() => {
return localforage.getItem('image');
}).then((savedImage) => {
console.log(savedImage.type); // 'image/jpeg'
});
localforage.removeItem('key') або localforage.clear() для очищення непотрібних даних.localForage — це потужна бібліотека, яка вирішує багато обмежень localStorage. Вона дозволяє працювати з великими обсягами даних, зберігати складні структури і уникати проблем із продуктивністю. Завдяки простоті інтеграції та підтримці сучасних API, localForage стає ідеальним вибором для сучасних веб-додатків.
Якщо ваш додаток вимагає більше, ніж може запропонувати localStorage, спробуйте localForage — і ви побачите, як значно можна покращити роботу зі збереженням даних у браузері.
У сучасному світі технологій, де швидкість і адаптивність є ключовими, компанії постійно шукають нові інструменти для підвищення продуктивності. Однак, поряд з офіційно затвердженими ІТ-ресурсами, працівники часто використовують сторонні інструменти, які не санкціоновані ІТ-відділом. Це явище отримало назву Shadow IT. У цій статті ми розглянемо, що таке Shadow IT, чому воно виникає, які ризики несе для організацій, і як з ним ефективно справлятися.
Shadow IT — це використання технологій, програмного забезпечення, апаратного забезпечення або хмарних сервісів у робочих процесах, які не схвалені чи не контролюються офіційним ІТ-відділом організації.
Працівники зазвичай не мають на меті порушити політики компанії. Shadow IT зазвичай виникає з таких причин:
Якщо офіційні інструменти складні у використанні або не відповідають потребам працівників, вони шукають альтернативу. Наприклад, дизайнер може використовувати Figma замість корпоративного інструменту через її простоту та функціональність.
Працівники прагнуть завершити свої завдання швидше. Якщо офіційне рішення повільне або недоступне, вони можуть звернутися до сторонніх сервісів.
Іноді працівники просто не знають, що використання певних інструментів порушує політику безпеки компанії.
У деяких випадках працівники не мають доступу до необхідних ресурсів і використовують власні пристрої або сервіси.
Shadow IT може створити вразливості у системах безпеки компанії. Наприклад, якщо працівник завантажує конфіденційні дані в неперевірений хмарний сервіс, це може призвести до витоку інформації.
Багато галузей (медицина, фінанси) мають суворі правила щодо обробки даних. Використання несанкціонованих інструментів може призвести до порушення цих вимог.
ІТ-відділ втрачає контроль над інфраструктурою, якщо працівники використовують сторонні ресурси. Це може призвести до дублювання витрат або конфліктів між системами.
Якщо використовувані інструменти не інтегруються з корпоративними системами, це може створити хаос у робочих процесах.
Навчайте працівників важливості безпеки та потенційних ризиків, пов’язаних із використанням несанкціонованих інструментів. Проведіть тренінги та інформуйте про затверджені інструменти.
Переконайтеся, що офіційні ІТ-ресурси відповідають потребам працівників. Якщо інструмент складний у використанні, люди будуть шукати альтернативу.
Впровадьте інструменти моніторингу для виявлення несанкціонованого використання програм або сервісів.
Приклад:
Якщо працівники використовують власні пристрої, забезпечте їхню відповідність корпоративним стандартам безпеки. Наприклад:
Замість того, щоб боротися із Shadow IT, можна інтегрувати його у ваші процеси. Наприклад, оцініть популярні серед працівників сервіси і, якщо вони відповідають стандартам безпеки, включіть їх у корпоративну інфраструктуру.
Shadow IT — це не лише виклик, але й можливість для компаній переглянути свою стратегію управління технологіями. Уникаючи боротьби із цим явищем, ви можете використовувати його на свою користь, впроваджуючи зручні рішення, які відповідають реальним потребам працівників.
Розумне управління Shadow IT забезпечить безпеку вашої організації, підвищить продуктивність команди та допоможе створити гнучкішу, інноваційну корпоративну культуру.
Одним із найпоширеніших способів обробки вводу даних у React є використання атрибуту onChange. Цей атрибут дозволяє відслідковувати зміни в елементах форм, таких як текстові поля, прапорці або випадаючі списки. На перший погляд, onChange виглядає як зручний інструмент, але в певних випадках він може створювати проблеми з продуктивністю, ускладнювати код та навіть порушувати принципи React.
У цій статті ми розглянемо, чому варто уникати onChange, якщо це можливо, а також які альтернативи можуть бути корисними для вирішення проблем із обробкою вводу.
onChange — це атрибут, який використовується для обробки подій зміни значення елемента форми. Коли користувач вводить дані у текстове поле або змінює стан прапорця, onChange викликає функцію-обробник.
Приклад з onChange:
function TextInput() {
const [value, setValue] = React.useState('');
const handleChange = (event) => {
setValue(event.target.value);
};
return (
<input type="text" value={value} onChange={handleChange} />
);
}
onChange викликається при кожному введенні символу або зміні стану елемента. У великих додатках це може призводити до надмірного рендерингу компонентів, що впливає на продуктивність.
Проблема:
onChange, це може створювати затримки та навантаження на рендеринг.Приклад проблеми:
function App() {
const [text, setText] = React.useState('');
console.log('Компонент рендериться');
return (
<input
type="text"
value={text}
onChange={(e) => setText(e.target.value)}
/>
);
}
У цьому прикладі кожне введення символу викликає оновлення стану і повторний рендер компонента.
У сценаріях із великими формами onChange може ускладнювати управління станом, особливо якщо обробка вводу залежить від кількох компонентів.
Проблема:
onChange відповідає за обробку багатьох елементів форми, це може створити заплутаний код.У багатьох випадках функція onChange починає накопичувати додаткову логіку, наприклад, перевірку введених даних, форматування або валідацію.
Проблема:
Неправильне використання onChange може призвести до некоректної поведінки додатка, наприклад, некоректного синхронізування стану або пропуску змін.
Для великих форм краще обробляти дані на рівні всієї форми, а не кожного елемента.
Приклад:
function Form() {
const handleSubmit = (event) => {
event.preventDefault();
const formData = new FormData(event.target);
console.log(Object.fromEntries(formData));
};
return (
<form onSubmit={handleSubmit}>
<input name="username" type="text" placeholder="Ім'я користувача" />
<input name="email" type="email" placeholder="Email" />
<button type="submit">Відправити</button>
</form>
);
}
Замість негайного оновлення стану при кожному введенні символу, можна оновлювати стан після певної події (наприклад, натискання кнопки).
Приклад:
function LazyUpdate() {
const [input, setInput] = React.useState('');
const [finalValue, setFinalValue] = React.useState('');
const handleSave = () => {
setFinalValue(input);
};
return (
<div>
<input
type="text"
value={input}
onChange={(e) => setInput(e.target.value)}
/>
<button onClick={handleSave}>Зберегти</button>
<p>Збережене значення: {finalValue}</p>
</div>
);
}
Бібліотеки, такі як Formik, React Hook Form або Final Form, забезпечують зручний інструментарій для роботи з формами без потреби вручну обробляти події onChange.
Приклад із React Hook Form:
import { useForm } from 'react-hook-form';
function FormWithHook() {
const { register, handleSubmit } = useForm();
const onSubmit = (data) => console.log(data);
return (
<form onSubmit={handleSubmit(onSubmit)}>
<input {...register('username')} placeholder="Ім'я користувача" />
<input {...register('email')} type="email" placeholder="Email" />
<button type="submit">Відправити</button>
</form>
);
}
Є випадки, коли onChange — це найкращий вибір:
Приклад:
function DynamicUI() {
const [color, setColor] = React.useState('');
return (
<div>
<input
type="text"
placeholder="Введіть колір"
onChange={(e) => setColor(e.target.value)}
/>
<div style={{ backgroundColor: color, height: '100px', width: '100px' }} />
</div>
);
}
onChange — це потужний інструмент у React, але його використання має бути виправданим. Уникайте надмірного використання цього атрибуту у складних формах і великих додатках. Замість цього зосередьтеся на більш ефективних підходах, таких як обробка на рівні форми, ліниве оновлення або використання спеціалізованих бібліотек.
Дотримуючись цих рекомендацій, ви зможете створювати швидкі та зручні додатки з чистим і зрозумілим кодом.
Docker вже давно став стандартом у світі DevOps, але його переваги поширюються і на фронтенд-розробку. Використання Docker у проєктах дозволяє створювати ізольовані середовища, забезпечувати стабільність роботи додатків і значно покращувати процеси розробки, тестування та деплою. У цій статті ми розглянемо основи Docker, як його використовувати у фронтенд-розробці, і чому він може стати вашим найкращим інструментом для оптимізації робочого процесу.
Docker — це платформа, яка дозволяє створювати, розгортати і запускати додатки в контейнерах. Контейнер — це ізольоване середовище, що містить усе необхідне для роботи додатка: код, бібліотеки, залежності та налаштування.
Фронтенд-додатки, особливо у великих проєктах, можуть мати складні залежності (версії Node.js, npm або Yarn, бібліотеки). Docker дозволяє уникнути проблем, пов’язаних із сумісністю, і гарантує, що всі розробники працюють у однакових умовах.
docker --version
Dockerfile — це текстовий файл, що містить інструкції для створення контейнера.
Приклад Dockerfile для React-додатка:
# Використовуємо офіційний образ Node.js
FROM node:16
# Встановлюємо робочу директорію
WORKDIR /app
# Копіюємо package.json і package-lock.json
COPY package*.json ./
# Встановлюємо залежності
RUN npm install
# Копіюємо решту файлів
COPY . .
# Вказуємо порт
EXPOSE 3000
# Запускаємо додаток
CMD ["npm", "start"]
FROM node:16 — використовуємо офіційний образ Node.js.WORKDIR /app — створюємо робочу директорію для додатка.COPY package*.json ./ — копіюємо файли для встановлення залежностей.RUN npm install — встановлюємо залежності.EXPOSE 3000 — вказуємо порт для додатка.CMD ["npm", "start"] — команда для запуску додатка.Docker Compose дозволяє запускати кілька контейнерів одночасно (наприклад, фронтенд і бекенд).
Приклад docker-compose.yml:
version: "3.8"
services:
frontend:
build:
context: .
dockerfile: Dockerfile
ports:
- "3000:3000"
volumes:
- .:/app
- /app/node_modules
command: ["npm", "start"]
Що тут відбувається:
services визначає контейнер для фронтенда.ports відкриває порт 3000.volumes дозволяє автоматично оновлювати код у контейнері при зміні файлів.Запустіть Docker-контейнер за допомогою команди:
docker-compose up
Перейдіть до браузера і відкрийте http://localhost:3000. Ваш додаток працює в контейнері!
Docker також спрощує тестування. Ви можете запускати тести в ізольованому середовищі, щоб уникнути конфліктів залежностей.
Приклад Dockerfile для тестування:
FROM node:16
WORKDIR /app
COPY package*.json ./
RUN npm install
COPY . .
CMD ["npm", "test"]
Docker інтегрується з популярними CI/CD-інструментами, такими як GitHub Actions, GitLab CI, Jenkins.
Приклад конфігурації GitHub Actions для React-додатка:
name: CI
on:
push:
branches:
- main
jobs:
build:
runs-on: ubuntu-latest
steps:
- name: Checkout code
uses: actions/checkout@v2
- name: Build Docker image
run: docker build -t my-react-app .
- name: Run tests
run: docker run my-react-app npm test
docker system prune
docker image prune
node:alpine, для зменшення розміру контейнера..dockerignore:node_modules
.git
*.log
Docker відкриває нові можливості для фронтенд-розробників, спрощуючи розробку, тестування та деплой додатків. Його використання гарантує стабільність середовища, прискорює робочі процеси та дозволяє легко масштабувати ваші проєкти.
Якщо ви ще не використовуєте Docker у своїй роботі, настав час це спробувати! Це інструмент, який змінить ваш підхід до розробки.
Відкрийте криптовалютну картку Trustee за кілька хвилин! Оплачуйте ваші покупки миттєво з автоматичною конвертацією